НАУКОВА ДІАСПОРА · НАУКОВІ ХАБИ · ІСТОРІЇ МЕНТОРІВ
Іван Гетьман – хімік-аналітик, вихованець київської наукової школи, який пройшов шлях через фармацевтичну промисловість і постдок на півночі Швеції, а сьогодні працює на перетині університету та університетської лікарні в Лінчепінгу. Лауреат шведської програми A-Pro і один із менторів нашої спільноти для наукових хабів – він ділиться досвідом із тими, хто будує науку поза домом.
Розмовляла д-р Тетяна Суворова – Association Bernard Gregory
Українська наукова діаспора – це не лише географія від’їздів, а й мережа людей, які продовжують творити науку, зберігаючи зв’язок із домом і одне з одним. Іван Гетьман – саме така постать: його траєкторія показує, що кар’єра науковця рідко буває прямою лінією, а частіше – низкою переходів між країнами й секторами. Ми поговорили з ним про його шлях, про роботу у Швеції та про поради тим, хто тільки починає.
Про Вас і Ваш шлях
Почалося все з того, що я захистив кандидатську дисертацію в Києві, в Інституті колоїдної хімії та хімії води. Після цього був короткий науковий візит до Польщі, а потім, через те, що, давайте говорити прямо, ситуація з фінансуванням української науки була так собі – і зараз вона, на жаль, не краща, – я перейшов працювати у фармацевтичну промисловість.
Про це я, до речі, жодного разу не пошкодував. Це були дуже добре обладнані R&D-лабораторії, з високими вимогами до якості роботи, валідації методів і достовірності результатів. Цей досвід дав мені доволі багато саме як досліднику.
Потім моя кар’єра ще кілька разів переходила між академічним і неакадемічним середовищем. Сьогодні мій проєкт якраз знаходиться на перетині двох моїх робіт: у лабораторії медицини праці та навколишнього середовища при університетській лікарні Лінчепінга та в Лабораторії органічної електроніки Лінчепінзького університету.
Коли я працював у фармацевтичній R&D-лабораторії, мені якось потрапила на очі інформація про те, що після захисту PhD багато дослідників продовжують роботу як постдоки – як правило, вже в інших університетах, а часто й в інших країнах. Мені стало цікаво спробувати такий шлях. Я подав доволі багато заявок у різні країни і зрештою отримав пропозицію попрацювати постдоком в Університеті Умео, на півночі Швеції, у проєкті, пов’язаному з очищенням ґрунтових вод, забруднених органічними речовинами та важкими металами. Так, власне, і почався мій шведський етап кар’єри.
Що таке програма A-Pro
Це програма для дослідників, які працюють у Швеції поза академічним середовищем, але хочуть налагодити тіснішу співпрацю з університетом. Власне, приблизно так сталося і в нашому випадку. Наша лабораторія медицини праці та навколишнього середовища має доволі хорошу базу аналітичного обладнання, і свого часу ми почали співпрацювати з колегами з Лабораторії органічної електроніки, щоб вони могли використовувати ці можливості у своїх проєктах. Потім я побачив оголошення про програму A-Pro і подумав: чому б не спробувати податися?
« Вона фінансує не просто окремий науковий проєкт, а саме зв’язок між неакадемічною організацією та університетом. »
Важливою відмінністю від звичайного дослідницького гранту є сама логіка програми. Частина коштів компенсує витрати на заробітну плату дослідника. Для Швеції це суттєво, оскільки оплата праці становить доволі велику частину витрат будь-якої лабораторії. Практично це означає, що дослідник працює певну частину свого часу в університеті, водночас зберігаючи основне місце роботи поза академічним середовищем. У моєму випадку це 20% робочого часу в університеті та 80% – в госпіталі.
Загалом я б не сказав, що подача була страшенно складною. І університет, і моє керівництво в госпіталі дуже позитивно поставилися до ідеї, тому листи про наміри та інші формальні речі ми підготували доволі швидко. Складнішим був саме план проєкту: треба було звести докупи інтереси та можливості нашої лабораторії в госпіталі з потребами й науковими інтересами університетської групи, щоб проєкт був справді корисним для обох сторін. Також вдало вдалося вписати в заявку мої знання з Life Cycle Assessment – оцінки життєвого циклу: в університеті була потреба саме в такій компетенції.
Ваше дослідження – простими словами
Я б тут трохи уточнив саме формулювання. Не можна сказати, що новим енергетичним матеріалам обов’язково потрібні саме нові аналітичні методи. Часто потрібен радше більш глибокий і детальний хімічний аналіз уже добре відомими методами. Під час розробки енергетичних матеріалів, а потім уже в процесі їхньої роботи, можуть утворюватися різні побічні продукти. Їх утворення іноді вказує на побічні процеси, які відбуваються, наприклад, під час роботи батарей. І саме аналітична хімія – ICP-MS, газова та рідинна хроматографія з мас-спектрометрією – дозволяє виявляти й характеризувати такі продукти.
Самі енергетичні матеріали з часом змінюються. Часто це полімерні матеріали, які можуть деградувати під дією температури, світла, хімічного середовища або умов, у яких вони працюють. Я б усе-таки не називав їх повністю «чорною скринькою» – ще до початку роботи ми повинні хоча б у загальних рисах розуміти, з чим працюємо. Але саме більш тонкий аналіз дозволяє побачити, що насправді відбувається в системі і чи взагалі йде той процес, який ми задумали. Іноді ми починаємо тестувати матеріал і бачимо, що процес, на який розраховували, просто не працює. Тоді виникає питання: чому? Тут аналітична хімія дає механістичні ключі до розуміння.
Окрема важлива частина – аналіз життєвого циклу (LCA). Часто дослідники розробляють новий матеріал чи процес і тестують його в лабораторії, не дуже беручи до уваги, як він поводитиметься в реальному житті – при масштабному виробництві чи широкому застосуванні. Розчинники, які в невеликих кількостях умовно безпечні, у виробничих масштабах можуть зробити процес екологічно неприйнятним, а іноді навіть небезпечним. Близьким за логікою є підхід Safe and Sustainable by Design, коли матеріали й процеси намагаються зробити безпечними вже на етапі розробки. LCA дозволяє ще на ранньому етапі оцінити, чи справді новий процес буде екологічнішим за наявний – а не лише має кращі лабораторні показники.
У тій групі, з якою я працюю, йдеться насамперед про батареї та інші пристрої для накопичення енергії. Сонячна й вітрова енергетика непостійні: коли енергії виробляється більше, ніж потрібно, її необхідно накопичувати, щоб використати потім. Відповідно, йдеться про нові матеріали для батарей, нові пристрої накопичення енергії та нові процеси.
Індустрія та академія: доповнювати, а не протиставляти
Академічне середовище, як правило, вільніше для наукової творчості; воно більше працює на перспективу. Тим більше, що лабораторія, в якій я зараз працюю, справді на передньому краї науки у своїй галузі. Водночас досвід роботи в промисловості вчить прискіпливіше й критичніше ставитися до власних результатів: у фармацевтиці вимоги до достовірності, відтворюваності, валідації методів і документації дуже високі – і цей спосіб мислення залишається з тобою й в академічній роботі. Наша співпраця побудована не на протиставленні двох середовищ, а на тому, що ми ефективно доповнюємо одне одного.
Чи зникли бар’єри між секторами? Я б не сказав. В академії, зокрема у Швеції, для частини ранніх tenure-track позицій діють часові обмеження щодо того, скільки років минуло після захисту PhD. Людина, яка на кілька років пішла в індустрію, може потім виявити, що частина академічних шляхів для неї ускладнилася. З іншого боку, у промисловості часто скептично ставляться до суто академічних профілів. Програми на кшталт A-Pro якраз є одним зі способів зробити ці бар’єри трохи нижчими.
Швеція як екосистема
Швеція – просто тому, що я тут живу і працюю, у Лінчепінгу. А з Лабораторією органічної електроніки все склалося природно: ми перетнулися з колегою в неофіційній обстановці, розговорилися і зрозуміли, що маємо багато спільних наукових інтересів. Великого офіційного плану не було – радше щасливий випадок. Шведська система виявилася надзвичайно привітною і зрозумілою. Це, мабуть, специфіка північних країн: сильні горизонтальні зв’язки всередині груп і значно менше ієрархічності, ніж ми звикли. Менше незрозумілих формальностей, а ті, що є, зазвичай мають логічне пояснення. Інтегруватися мені було неважко.
Поради тим, хто тільки починає
Моя відповідь, мабуть, буде не дуже оптимістичною, оскільки я не вважаю свій кар’єрний шлях ідеальним. Я б сказав так: вибирати варто чим раніше, тим краще – і часто рішення між академією та індустрією бажано приймати ще до початку PhD. Якщо хочете працювати в науці – робіть PhD і далі розвивайтеся в академії. Якщо більше цікавить промисловість, стартапи чи прикладна робота – краще від початку розвиватися в цьому напрямку.
Дуже багато людей переходять з академії після захисту PhD, і тут треба говорити прямо: докторів ми випускаємо суттєво більше, ніж потім існує tenure-track вакансій. Конкуренція шалена. При цьому відразу після PhD шанси перейти в неакадемічне середовище, як правило, більші, ніж після кількох постдоків: з кожним роком формується дедалі виразніший академічний трек, а в промисловості на дуже тривалий суто академічний досвід нерідко дивляться скептично.
Молодому досліднику я б узагалі не радив спеціально будувати «гібридну» кар’єру. У моєму випадку вона склалася радше як результат попереднього досвіду, обставин і конкретної можливості. Важливіше спочатку сформувати сильну професійну основу в одному напрямку – академічному або неакадемічному. А вже потім, коли є достатньо досвіду і зрозуміло, що саме ти можеш дати іншому сектору, такі перетини стають справді дуже корисними. Якщо звести все до одного речення: приймайте рішення якомога раніше і послідовно розвивайтеся в обраному напрямку. Хоча, звичайно, життя складніше за будь-який кар’єрний план, і всяке буває.
Програма A-Pro – коротко
- Що це – Adjunct Professor / Adjunct Associate Professor from Industry («A-Pro»), Шведський фонд стратегічних досліджень (SSF).
- Для кого – досвідчені дослідники, зайняті поза академією – в індустрії, державній установі чи закладі охорони здоров’я – які прагнуть тіснішого зв’язку зі шведським університетом.
- Принцип – співфінансування часткової зайнятості в університеті (щонайменше один день на тиждень) на 2–6 років.
- Фінансування – до 1,5 млн SEK разом із накладними; організація-роботодавець співфінансує щонайменше 10% зарплати.
- Галузі – природничі науки, інженерія, медицина.
- Деталі та конкурси – www.strategiska.se
- Проєкт Івана Гетьмана – «Analytical methods and LCA for sustainable energy materials», Університет Лінчепінга (LOE) та університетська лікарня Лінчепінга, 2024–2030.
Чому ця історія важлива для діаспори
Досвід Івана – нагадування, що українська наукова школа дає міцну основу, яка працює будь-де у світі, і що мобільність між країнами й секторами – це не втрата, а спосіб нарощувати компетенції та зв’язки. Саме такі люди формують наші наукові хаби: вони відкривають двері, діляться практичним знанням про гранти й системи інших країн і показують молодшим колегам реальні, а не ідеалізовані шляхи.