Вікторія Гурочкіна (Viktoriia Hurochkina)

Пані Вікторіє, вітаю Вас! Ми вже спілкуємось близько трьох років і Вам справді є що розказати про українську наукову діаспору в Польщі, про Ваш шлях і в науку, і в наукову дипломатію, і про те, як Ви опинились серед українських науковців за кордоном. Тому перше питання саме про це, про історію того, до чого Ви зараз прийшли.

Доброго дня, пане Ігорю. Дуже приємно, що мене запросили на таке інтерв’ю і дуже тішусь з того, що я буду корисна в цих дослідженнях своїм досвідом, своїми, власне, життєвими кроками, які вже були зроблені. Як я опинилась в Польщі? Ну, звичайно, на початку 2022-го року, коли сталася війна в лютому місяці, спочатку я не планувала виїжджати взагалі з України. Ми два тижні перебували в підвалі з сином, з донькою. І намагались не думати про погане, але, на жаль, коли окупували Ірпінь… Я сама мешканка Києва, працювала в Ірпіні, Державний податковий університет, я працювала з 2008 року. Але за Ірпенем у нас в селі Михайлівка-Рубежівка, ми будували будинок і він був між Ворзелем, Михайлівка-Рубежівка між Ворзелем і якраз Ірпенем. І 5 березня і Рубежівка, і Ірпінь були окуповані. Звичайно, інформація була вже доступна в різних групах, і ми з чоловіком прийняли рішення, що я з донькою молодшою виїду до Польщі, до своїх знайомих польських колег, з якими ми раніше співпрацювали і були спільні проекти. Я зателефонувала і мені було сказано: «Звичайно, пані Вікторія, приїжджайте, ми Вас чекаємо і зустрінемо!» Ми з донькою приїхали на Київський вокзал і евакуаційним загальним потягом ми переїжджали до Польщі через Львов з пересадкою. З приводу колег, з приводу того, хто мене приймав і яка моя була подальша траєкторія. Я, коли приїхала до міста Зелена Гура, мене зустрів колега Марчін Кейсі за проханням мого друга Даріуша Павліщи, зараз, на жаль, це людина, яка пішла з життя. Даріуш Павліщи, він був мером міста Громадка, він був етнічною українською людиною, вмів розмовляти українською, він знав на пам’ять Кобзаря, і він в своєму місті маленькому, яке знаходиться буквально за 40 кілометрів від Німеччини, він створив українську церкву, і була служба на українській мові. Я особисто була в цій церкві, але, на жаль, коли вже відбувся похорон мого друга. Він дуже багато всього зробив для того, щоб традиції українські далі жили в його родині, в його територіальній громаді. І це, звичайно, деяким полякам не подобалось. Всі люди культурні, всі люди, звичайно, розуміють, про що йде мова, що це йде збереження етнічного капіталу, збереження культурних традицій родини, і до того нормально ставилась, з толерантністю. Першим, що я зробила, коли я приїхала до міста Зелена Гура (крім звичайних процедур по легалізації, які сьогодні ми не будемо згадувати, це було, звісно, не дуже приємним, бо дуже багато було людей, і черги, і так далі), я, як науковець, розуміла, що я своєю науковою діяльністю, своїми знаннями, своїми можливими подальшими кроками, що я можу зробити. Якось треба сприяти всім процесам висвітлення інтересів України в європейських країнах. Я подала декілька індивідуальних грантів наукових. Перший грант, який я подала, це була Польська академія наук, і подала на Австрійську академію наук. Першу відповідь я отримала з Австрії. Це було 7 квітня, через місяць після того, як я приїхала, і мене приймав Віденський університет, інститут економіки та бізнесу. Я виграла з проектом індивідуальним по економічним санкціям в контексті податкової політики європейських країн. Тема дуже була актуальна і надалі вона залишається актуальною. І перед мною стояв вибір, куди далі. Так, Австрія, бо з Польщі ще не було на той момент відповіді. Я приїхала до Австрії з дитиною і перебувала півтора місяці на цьому гранті. Написала свої пропозиції, подала їх на розгляд комісії, яка була грантодавцем, мала декілька публікацій плюс до того за цією темою. І в травні місяці мені приходить повідомлення з Польської академії наук, якраз 20 травня це було, так само дуже вже несподівано, бо нібито я вже вирішила, що буду залишатись в Австрії. І прийшло повідомлення, що приймають мій індивідуальний проект по адаптації українських мігрантів на ринку праці Польщі. Якраз ця тема теж, якою я займалась до початку війни, соціальним капіталом. Вона була теж прийнята і було вже прийняте рішення про фінансування спочатку на три, потім ще на дев’ять місяців на цей проект. Враховуючи те, що я переглядала реакцію моїх рецензентів по праці стосовно економічних санкцій, можливо, на той момент я вкладала в свою працю першу дуже багато емоцій в плані того, що завищувала податкові ставки в своїх пропозиціях, які діяли в контексті трансферного ціноутворення та податків, які я пропонувала вводити для тих організацій, як працюють з організаціями з країни-агресора, вони були, можливо, завеликі. Частково я відчула контекст перебільшення цих ставок і зрозуміла, що мені, можливо, потрібно сконцентрувати свої засилля на підтримці і розвитку соціальних питань. І моє рішення було погодити пропозицію Польської академії наук і знову переїхати до Польщі. І це сталося в кінці травня 2022 року. Я приїхала, перший грант подала в звіт і закрила всі питання по перебуванню моєму в Австрії. На сьогоднішній момент я залишаюся в Польщі, і дякуючи моєму рішенню, фактично, я знайшла людей, які теж займаються такими ж самими питаннями: соціальні питання, і соціальні гарантії в контексті міграції, війни і так далі. Це дуже актуально. І познайомилася з пані Євгенією Поліщук, яка теж перебувала в Польській академії наук на цих проектах, вона займалась подобними питаннями. І одна з пропозицій була створити мережу української наукової діаспори. Коли я побачила її запрошення на спільну зустріч, звичайно, я не могла не поїхати. Я з Зеленої Гори приїхала до Кракова, це майже 500 кілометрів, і це було прийняте рішення, навіть не задумуючись, впродовж 10 хвилин. 10 хвилин – і вже білети були куплені. І ми зустрілись для обговорення ідей, які всередині нас сиділи. Створення «Української наукової діаспори в Польщі». І поступово почали розвивати зі своїми однодумцями цю ідею, створили організацію, дякуючи так само, пане Ігорю, була і Ваша підтримка, і Ваші ідеї, і Ви були в цьому процесі першими, які запропонували нам, подібним таким, як я, українським науковцям, які були на той момент в країнах Європейського Союзу, створити цю мережу. Це дуже надихало і надихає. Звичайно, в рамках, навіть, ментального здоров’я кожної особистості, це корисно, коли ти робиш щось корисне і позитивне для інших, для своєї країни, підтримуючи і будуючи мости на основі науки, на основі академічної взаємодії, проектів, мобільності. Цей напрям для мене, звичайно, є рідним. Я займаюсь науковою діяльністю. Я працюю в університеті з 19 років, пройшла шлях від секретаря деканату до директора інституту. Тому, звичайно, тут для мене дуже було важливим залишитись, по-перше, в сфері науковій і академічній, не змінити професію. Це теж було дуже важливо для мене. Більше того, допомагати таким же, як я, науковцям, які стикаються з проблемами. Це так коротко, як це все почалось.

Тоді як продовжується? Тобто, про ці близько трьох років роботи саме очолюваної Вами «Української наукової діаспори в Польщі».

Ми почали з того, що зареєструвались, 5 осіб, які стали активними учасниками першої зустрічі, які погодились софінансувати цю організацію, Фундацію «Українська наукова діаспора в Польщі», зареєструвалися, оформили всі відповідні документи згідно польського законодавства, отримали відповідні виписки з крайового реєстру KRS. І фактично в процесі почали створювати різні події, організовувати заходи, сприяти формуванню проектних груп для наукових досліджень в рамках тих ідей, які були озвучені нашими науковцями на онлайн наших зустрічах, на офлайн зустрічах, коли ми почали формувати цю мережу польського осередка. Звичайно, дуже корисною стала всім нам ця цифрова платформа, яку було створено, пане Ігорю, Вами і пані Євгенією Поліщук, дякуючи теж підтримці Массачусетського технологічного інституту, який сприяв і фахівці якого розробляли цю цифрову платформу. Це, як інструмент пошуку науковців, дуже корисним сьогодні є для нас всіх. Чим я займаюся в рамках Фундації і в своєму житті як науковець? По-перше, наукові дослідження, які впродовж останніх трьох років більше відносяться якраз до етнічного капіталу, те, що на сьогоднішній момент дуже актуально для мене. Це питання податкової політики. Частину тих ідей, які я давала в своєму санкційному проекті, теж я даю на публікації. Можливо, вони будуть корисними для використання. Звичайно, це ще впровадження штучного інтелекту в різних сферах. Я займаюся питаннями циркулярної економіки і питаннями... Остання праця, з якою я виступала на міжнародній конференції, якраз відносилась до використання штучного інтелекту в оборонній сфері. І з колегами з України, з Польщі ми розглядаємо кейси практики Польщі і України в патентах з використанням штучного інтелекту для підтримки обороноздатності в сфері мілітарі. Локально і по Польщі, і по Україні. Крім цього, цікавлюсь дуже активно експертною діяльністю. Те, чим я можу бути корисна. Мої знання, мій шлях, який я на сьогоднішній день пройшла якраз як вже керівник Фундації. Бо не тільки наука. Я стикнулася вперше для себе в житті з організацією звичайної господарської діяльності Фундації, бо те для мене виявилось теж як виклик. Бо мало того, що це не українська організація, це польська, це нове законодавство, нові правила, нові нюанси, з якими ти стикаєшся. І навіть, чесно скажу, я мала невеличкий штраф за те, що я невчасно подала один з документів. Це було 300 злотих, як зараз пам’ятаю, це був 2023 рік. З тим теж стикнулася, на жаль. Але таке теж буває, і це дуже дисциплінує. Повертаючись до експертної діяльності, якраз хочу сказати, що дякуючи досвіду громадської активності і ведення NGO на території Європейського Союзу, я показала, яка є різниця між платниками податків, фізичними особами, які відкрили бізнес в Польщі, або які зареєстрували юридичну особу, і які виникають питання в контексті звітування в українську податкову з приводу контрольованих іноземних компаній тими особами, які не змінили податкове резидентство. Я вже прописала цей working paper, який я опублікувала в рамках діяльності Центру українських студій в SGH, Szkoła Główna Handlowa w Warszawie. Ця праця є в доступі, можна з нею ознайомитись. Можливо, теж мої знання, мій досвід будуть корисними для людей, які опинились в такій же самій ситуації, як я, і не розуміють, як далі крокувати. Бо, дійсно, це все для нас нове, коли люди одночасно є резидентами податковими в двох країнах. Можливо, такі поодинокі випадки були раніше. І це суто закінчувалось консультацією податкового, наприклад, консультанта і не висвітлювалось в наукових дослідженнях так широко. Я коли почала більш занурюватись в цю тему, звичайно, для мене, як для науковця, то виклик. Я зрозуміла, що я маю про це сказати людям. Я маю це опублікувати, щоб, звичайно, це було доступно і корисно. За себе хочу сказати, що якраз дякуючи веденню NGO, я з цим стикнулась і мала такий досвід. Крім експертної діяльності, це, звичайно, будування інституційних всіх мостів, які можуть бути корисними для нашої Батьківщини. Дякуючи співпраці з польськими науковцями, дякуючи тому, що Фундацію «Українська наукова діаспора в Польщі» підтримують Szkoła Główna Handlowa w Warszawie, Uniwersytet Rolniczy w Krakowie, це аграрний університет, ми проводили на базі цих університетів заходи різні. Підтримав Зеленогурський університет, де я безпосередньо зараз працюю. І, звичайно, інші всі університети нашу Фундацію приймали і запрошували до себе проводити різні заходи. Наприклад, Варшавський університет, який взагалі проводив декількомісячний масштабний проєкт, безкоштовний для українців, для того, щоб більш сприяти інформуванню в різних сферах, де людина може стикнутися з якимись бар’єрами і проблемами, в тому числі і науковці, в академічному середовищі. Я була як голова Фундації «Українська наукова діаспора в Польщі» запрошена спікером, проводила воркшоп. Ще освіта і менторство – теж важливий напрям, який ми реалізуємо в рамках діяльності і запрошуємо польських науковців до проведення, керівництва, менторингу українських науковців, які хочуть потрапити на таку програму. Запрошуємо, проводимо різні консультації. І один, до речі, з менторів, який співпрацював з Фундацією з 2023-го року, це Томаш Шапіро, який на сьогоднішній момент очолює Центр українських студій в СГХ, він робив перші кроки, ще коли Центру, навіть, не було. Це, якраз, проведення таких заходів, воркшопів для українських науковців по особливостям польського CV. А водночас, запрошували польських науковців до виступу на конференціях українських і в різних заходах, наприклад, як популяризація «Формули миру» Зеленського, коли проводили обговорення. Я долучалась, як голова, і своїх колег, діаспорян запрошувала, і, звичайно, польських колег, які з нами співпрацюють. Ще багато можу розказати про всі організаційні події, але думаю, що трошки залишу на наступні питання.

Дивіться, Ви сказали, що челендж був для Вас зареєструвати офіційно Вашу Фундацію в Польщі. Але Ви були однією з перших і потім Ви ділились цим досвідом з українськими науковицями в інших країнах, які розмірковували, чи взагалі їм треба організовуватися формально, офіційно, чи далі продовжувати лише нетворкінг. І про цей аспект. Як Ви взаємодіяли, співпрацювали з осередками українських наукових діаспор в інших країнах?

Найближче для мене була передача досвіду та спілкування – це австрійський осередок мережі діаспорян. До мене зателефонувала з Австрії наша колега, пані Марія Михайлова, голова організації, вона була розгублена, якщо чесно. Я відчула це з перших хвилин розмови. Вона запитала мене: «Чи можу я до Вас звернутися? Чи буде Вам зручно?» Я кажу: «Ну звичайно ж, ми для цього із Вами контактуємо, ми для цього це і створюємо мережу». Я поділилась своїм досвідом, я поділилась своїми документами, навіть. Це моя особиста відповідальність в плані того, щоб показати, що я писала, в які інстанції, такі дрібні деталі, але це людину заспокоює і показує, як цей процес всередині відбувається. Бо так само пані Марія не мала досвіду раніше в Україні такого, ну і, звичайно, Австрія має свою так само іншу систему. Я відчула після наших декількох розмов, що вона заспокоїлась, вона була більш впевненою, вона була, як би так сказати, окрильонною в плані того, що ми всі є родиною, що ми далі крокуємо, і в нас є та ідея, яку ми несемо. І це дуже надихає. Крім того, це другий досвід, друга підтримка і спілкування – це була французька діаспора і німецька діаспора, і представники німецького осередку української діаспори, коли була організація конференції в Франкфурті. І я приїхала як спікер на конференцію, я мала представити нашу Фундацію на території Польщі і, звичайно, ті ідеї, які ми хотіли би реалізувати вже безпосередньо для України з німецькими і французькими представницями нашої «Української наукової діаспори». Більше мова йшла про проєкти. Ми говорили про ідеї brain circulation, подавали заявку на COST, але, на жаль, ми не пройшли з заявкою на фінансування для того, щоб механізм по обміну і циркуляції талантів був реалізований і переймати досвід у інших країн для української діаспори. Але це не означає, що це кінець. Звичайно, ми далі працюємо, і ця мережа дає можливість контактів, комунікацій, коли потрібно подати заявку для таких ідей. Ми поки що в процесі її подальшого шліфування, бо дуже часу зараз займає більше якраз Центр українських студій в СГХ. Виграли ми проєкт... Як виграли… Це не фінансування було з Європейської Унії, це фінансування відбувається дякуючи університету, SGH. Це ректорський проєкт, який був профінансований на три роки. І, фактично, ідея – це висвітлення польсько-українських відносин, розвиток наукової співпраці, і, звичайно, мережування. Декілька праць ми написали в 2024 році і вже за 2025 рік теж є working papers, які представлені на сайті, все в доступі для огляду. І ще важливим аспектом теж, дякуючи цій співпраці, провели першу конференцію вже в ЦУКРі (ми так коротко називаємо, ЦУКР – Центр українських студій). Із Фундацією це була спільна організація зроблена, і дякуючи підтримці Міністерства освіти і науки України, була проведена «Горизонт науки в Україні». Обговорені важливі питання для того, щоб сприяти євроінтеграції України, для того, щоб простір академічний і науковий сконцентрував зусилля на тих проблемних питаннях і знайшов оптимальне рішення для розв’язання цих проблем.

Пані Вікторіє, наукова дипломатія за визначенням – це і зв’язок науковців з дипломатами, як одна зі складових. І Ви справді з українським Посольством в Польщі не один спільний захід мали. От про цей аспект, будь ласка.

Так, це дійсно дуже цікавий напрям нашої діяльності, нашої Фундації. У нас відбулось три спільних заходи. Перший захід відбувся в 2023 році, «Польсько-українські відносини, наука і освіта», і ми провели спільну зустріч науковців з двох країн, обмінялись своїми ідеями. Це відбулось у День Незалежності України. Ми привітали нашого поважного Посла. Це було дуже цікаво в контексті того, як сама процедура відбувається, бо так само я, наприклад, як особа, яка є організатором, я раніше по протоколу не працювала. І так само стикнулася з такими питаннями, які організаційні, які для мене були вперше. Повертаючись до самої ідеї наших зустрічей: це була зустріч, крім святкової, звичайно, про те, що ми далі робимо. Які наші ідеї, які ми можемо зформувати в спільні проєкти для того, щоб відбувалась процедура інтеграції, реінтеграції, які проблемні питання в фінансуванні проєктів там, де приймає участь Україна. І, звичайно, лобіювання інтересів в різних організаціях, які фінансують такі проєкти. Далі зустрічі ще відбулись в цьому році, дві зустрічі. Перша – це була польська солідарність наукова. Ми говорили про, по-перше, підтримку польської сторони. Була частина керівників тих проєктів, які вже реалізуються польсько-українським середовищем спільно. І з другої сторони всі представники української наукової діаспори, які презентували результати дослідження. За результатами другої зустрічі ми сформували пропозиції, надіслали до Посольства для того, щоб покроково відображали ці результати на своїй сторінці в інтернеті. Кожний з українських науковців, які були на нашій зустрічі, надав інформацію про статті опубліковані, про дослідження, які показали, наприклад, рівень повернення громадян, рівень інтеграції громадян, тобто різні наукові конкретні речі, які відображались в результатах. Третя зустріч в Посольстві – це була в нас зустріч з заступником Міністра освіти і науки України паном Денисом Курбатовим. Було обговорено якраз стратегічне бачення, подальші наші кроки, в якому напрямку ми далі маємо розвиватись. На сьогоднішній момент сконцентрували зусилля над проектом brain circulation, повертаємось до цієї теми, і до теми… я зараз працюю над розробкою проєкту «Міжнародний амбасадор» для бажаючих науковців, які вже працюють в польських учельнях, в польських університетах, які бажали би формально оформити своє право представляти інтереси українського університету або інституції наукової української вже безпосередньо там, де людина передуває і функціонує. Можливо, це середовище міжнародне, можливо, це на певному локальному якомусь рівні. Тобто це дає певний статус для того, щоб більш сприятливо відносилась, наприклад, польська сторона в плані відкритості дверей, для того, щоб інтереси української сторони були почуті, виконані і, як кажуть, відображені в проєктах, в статтях, в дослідженнях, де потрібно українській стороні. І цей проєкт, «Міжнародний амбасадор», буде розглядатись Міністерством, я маю надію, в цьому році. Але подивимось, які будуть ще додаткові коректи до цього документу.

Гендерне питання. Який вплив на Ваші активності в сфері наукової дипломатії має гендерний аспект?

Це саме болюче питання, я скажу так, чесно, бо більшість виїхала жінок. І у нас в Фундації «Українська наукова діаспора в Польщі», з тих досліджень, тих анкетувань, які ми проводили: біля 220 осіб, які були на наших заходах, майже 70 % – це жінки, які виїхали в 2022 році. Більшість. Точно зараз не пригадаю цифру. Якраз це питання про гендерну рівність викликало при спільному обговоренні проєкту, ще коли був проєкт пропозиції для українсько-польських досліджень, фінансування від Elsevier. Я мала ділову розмову з представником компанії Elsevier, видавництва, коли вони виділили 1 мільйон злотих для наукових досліджень, для українських науковців разом з польською стороною. І якраз формувались умови, кому саме будуть визначати. І цей проєкт був разом проведений. Подальші кроки компанії Elsevier були спрямовані на зверненні до офіційного, я би так сказала, розпорядника цих коштів, через Конференцію ректорів польських, КRASP. І вони спільно представляли це вже на сайті і були розпорядниками коштів, контролювали всі процедури подання заявок, визначення, формування комісії і фінансування цих досліджень. І зараз я так бачу, що вже доходить до кінця перший раунд, і люди подають свої дослідження в різні наукові установи для того, щоб далі звітуватись по цим дослідженням. Дано було 17 тисяч злотих на кожного науковця для висвітлення цих досліджень, результатів. Повертаючись до гендерного питання: ми говорили про те, кому як подати, бо я в своїх пропозиціях представила, хто є з нашого переліку на території Польщі, хто є з української діаспори. І коли зазначила, що майже 70 % жінки, звичайно, це викликало питання: як тоді правильно, гарно це прописати? І вони вирішили взагалі про це не писати, я так скажу, і було прийнято рішення поставити поріг віковий до 35 років, молодих науковців підтримати у першому раунді. Другий раунд планує Elsevier проводити вже на 2026 рік. І так само була зустріч-консультація по другому раунду. І я висловила свою думку, що, по-перше, дуже просимо підняти віковий поріг, бо більшість науковців, які перебувають в Польщі, вони старше 35 років, на жаль. І, по-друге, звичайно, звернути увагу, що є певний дисбаланс гендерний, і більшість перебувають саме жінки. Звичайно, рішення приймаю не я, бо не я є розпорядником коштів. Можливо, це вплине, можливо, мій голос буде почутий. Маю надію на це. Але, звичайно, такі консультації говорять про те, що є цей діалог, і він реально працює, і це дуже приємно, що така консультація відбувається. З приводу наших наукових досліджень: звичайно, коли ми подавали, наприклад, першу заявку по COST, ми відслідковували цей відсоток, і було 54, як зараз пам’ятаю, десь на 46. Гендерний баланс майже зрівняли. Маю надію, що так і далі буде виходити, але через те, що така ситуація по мобілізації чоловіків в Україні, звичайно, це впливає на кількість мігрантів, які приїхали в різні країни.

Тепер про те, що планувалось, мріялось, задумувалось, що справді важливо, але не вдалося. Що саме і які взагалі складності Вашої діяльності? Діяльності як науковиці, яка активна в сфері наукової дипломатії.

Що планувалось? Було декілька питань у мене в голові, коли 2022, 2023 рік. Звичайно, є коректи з позиції сьогоднішнього дня, як все відбувається, яка поточна ситуація. З самого першого дня я, як вже сказала, санкції, потім соціальний капітал, адаптація, реінтеграція. Але коли вже ми зареєструвались як Фундація, дуже болісним для нас було питання – це наша мова, українська мова. І для мене, як для науковця, яка розуміє, що втрата етнічного капіталу відбувається, коли дитина приходить в польську школу і вона втрачає можливість вчити українську мову. І це для мене було на той момент болісне питання. У нас є діаспорянка - пані Наталія Заїка, вона викладала українську мову полякам. В Польській академії наук ми з нею познайомились. Ми з нею це обговорили, що є можливість далі лобіювати інтереси української мови для польського середовища. Я не є філологом і не лінгвістка, я не займаюся саме цим напрямом, але дякую розмові з пані Наталією Заїкою і її керівнику, Павлу Левчуку, який декілька проєктів мав в Польській академії наук, інституті лінгвістики. І дуже мені приємно, що людині вдалося написати і пройти усі процедури підписання та імплементації в Міністерстві національної освіти Польщі програми «Українська мова як друга іноземна» для польських шкіл. Я вважаю, що це, дійсно, для збереження етнічного капіталу дуже буде корисно. І на сьогоднішній момент наша Фундація повністю підтримує пана Павла і розповсюджує всі матеріали по польським школам, і я декілька разів приймала участь в заходах, які організовувались в рамках їхнього проєкту, як запрошений слухач, і як людина, яка представляє Фундацію. Звичайно, це для українців дуже позитивно, бо вже на певному офіційному рівні в польських школах можна буде як другу іноземну мову вивчати українську мову. Що ще хотілося б зробити з тих мрій, які не реалізовані поки що і невідомо, як буде. Ми розмовляли про інститут, університет український в Польщі з колегами, була ідея на базі Фундації створити таку інституцію, яка, по-перше, буде створювати робочі місця для українців і зберігати традиції, зберігати етнічний капітал, проводячи різні заходи і плюс до того ще мати офіційний статус. Я так скажу: це питання я почала досліджувати і декілька зустрічей було з польськими науковцями з цього питання. Чесно скажу, польське законодавство забороняє в рамках бюджетних коштів, публічних фінансів фінансування таких інституцій утворених чужоземцами. Тим більше, якщо мова йде про академічне середовище, про ліцензії. Можливо, це буде приватний, але на сьогоднішній момент немає можливості самостійного фінансування такої інституції. Залишаємося на рівні Фундації поки що. Але побачимо, як будуть далі розвиватись наші кроки.

Вже наближаючись до завершення інтерв’ю, питання про те, як вдається не втрачати сили, енергію, чи навіть якщо втрачаєте, не кинути це все? Що надихає, що стимулює?

Дуже глибоке питання для мене. Дійсно, я хотіла відмовитися від цього. Періодично, чесно, такі бажання виникають. Що надихає? Надихає розмови з колегами, які дякують. Процеси нострифікації дипломів. Ми постійно, наприклад, даємо консультації, зі свого власного досвіду я ділюсь, я розказую, які кроки ми проходимо у влаштуванні на роботу, в реалізації наукових проєктів, з чим можна стикнутися. До мене телефонують з українських університетів з проханням, наприклад, налагодити спільну діяльність в рамках якоїсь конкретної теми. Тобто, наприклад, запросити в члени редколегії, запросити в авторський колектив, запросити в проєктну команду з конкретними досвідом, цілями і так далі. Не завжди це вдається, я чесно скажу. Буває така тематика, яка, можливо, не настільки досліджена або не настільки цікава для польських науковців. Але шукаємо. І коли цей кейс стає позитивний, дійсно, коли колеги тобі дякують, то це дуже приємно. Це надихає однозначно. Ще, проводячи такі заходи і залишаючись з інтересами України в Польщі, звичайно, ми відчуваємо задоволення від того, що ми робимо. І це теж дуже надихає. Я приїхала в Україну в цьому році, була тиждень. Що мене вразило? Мене вразила та адаптація, рівень адаптації у людей. І я розумію, що, можливо, я б цього не могла би витримати. Дуже важко було зрозуміти, чому син не хоче, наприклад, йти до паркінга вночі, бо він на мене сварився: «Мама, мені на сім ранку вже на роботу! Я не висплюсь». І, звичайно, я це не зрозуміла. Я дуже поважаю таку реакцію організму, але я не знаю, як далі людина буде жити з такою сталою реакцією. Можливо, для мене це був страх. Одна з тем, яку ми подавали на фінансування, це ментальне здоров’я. Для українців проєкт. Разом з Краківським університетом економічним і Ягеллонським університетом, медичний факультет. Поки що цей проєкт реалізується, але вже є перші результати. Ми подали зараз наукову статтю, в якій відображаємо, що різне сприйняття у людей спостережується. У мігрантів і тих, хто залишився на території України. І питання якраз в тому, як далі, хто має більше працювати зі своїм ментальним здоров’ям: особи, наприклад, які пережили щось (а більшість таких є), або суспільство, яке приймає таких людей? На чому більше потрібно виставляти акценти? На території України це відображено набагато більше, бо дуже багато є ветеранів, наприклад, людей, які пережили страшні події, безпосередньо бачили щось. І суспільство, яке приймає, ті, хто чекали, вже мають реагувати по-іншому на діяльність, на світосприйняття людини. І так само ситуація різна з тими, хто виїхав. Бо теж є дуже велика розшареність, різні групи осіб, які більше переймаються, наприклад, навіть, я так не побоюся сказати, і російськими питаннями. Бо для мене було дуже неприємно, коли я проводила інтерв’ю, і я зрозуміла, що людина «проросійська» зі мною розмовляє. Для мене був шок і неприємно. Відбулось це в рамках дослідження про ментальне здоров’я мігрантів. І я зрозуміла, що дійсно є ризики в контексті світосприйняття і людей, які приймають. А з іншої сторони, я б хотіла ще повернутися до ментального здоров’я мігрантів. Виявили ми, що особа, яка приїхала до Польщі, крім тих проблем, які виникають в процесі або виїзду, або міграційного самого процесу, якраз ті бар’єри, які виникають в країні, яка приймає, накладаються додатково проблеми і бар’єри в інтеграції, і теж утворюють додатковий стрес. І воно все накладається. І ці елементи були відображені в дослідженні, подані, очікуємо на рецензію, але, думаю, буде теж представлення цих результатів на конференції. Ще що надихає? Не знаю, як правильно, щоб Ви правильно мене зрозуміли, але коли нібито ти відчуваєш, що ти від чогось вже втомилась, ти відчуваєш, що є, наприклад, ризики та негаразди. Чому не втрачаємо той ентузіазм, чому ми не залишаємо діяльності цієї громадської організації, ведемо далі наші заходи, навіть коли це просто фінансування за власні кошти, де немає грантових коштів безпосередньо для діяльності Фундації? Коли ми розуміємо, що має бути цей майданчик, і коли ми розуміємо, що є особи, які йдуть на провокації, наприклад – до чого я згадала про свою респондентку, яка показала свої настрої, не настільки добру позицію до українців. Крім того, у нас виникають дискусійні питання з особами, чому саме ми займаємося підтримкою діаспори, чому ви так себе називаєте і так далі. Бо ти розумієш, що якщо не ти, то хтось інший, можливо, який буде використовувати це все в якомусь злому контексті. І я відчула, що є певний страх і відповідальність в тому ж числі за те, що ти, якщо ти від цього відмовишся, що може бути якийсь інший сценарій, який піде не в дуже корисне русло. І це, з однієї сторони, може і деструктивний якийсь чинник, але з іншої сторони він стимулює. І він стимулює не втрачати сили і йти далі, і робити свої дослідження відкритими, корисними для того, щоб сприяти підтримці і лобіювати інтереси українські в польському середовищі. Ще хочу додати, що прагну зробити Україну простором, куди міжнародні науковці будуть їхати не випадково, а свідомо за можливостями, партнерствами, спільними відкриттями. Наша мета, всіх українських науковців – зміцнювати імідж української науки, залучати таланти, які в подальшому будуть сприяти посиленню всіх результатів наукових в програмах, формувати колективні великі команди для реалізації міжнародних партнерств і взагалі сприяти оцій активізації участі іноземних науковців саме в програмах українських.

Дякую, пані Вікторіє. Ви справді як науковиця в своїй відповіді поєднали свій персональний досвід із тим, до чого в своїх наукових дослідженнях з mental health прийшли. Дякую Вам і за це інтерв’ю, і за те, що Ви продовжуєте робити для «Української наукової діаспори в Польщі».