Мене звати Марина Корнет, я дослідниця в галузі біоорганічної хімії та викладачка університету. Мій науковий шлях розпочався в Запоріжжі, де я закінчила біологічний факультет Запорізького національного університету. Ще на початку 2000-х я стояла перед складним вибором — обрати професію з фінансовою стабільністю чи слідувати своїй пристрасті. Я обрала друге — і жодного разу про це не пошкодувала. Біологія та хімія стали для мене не лише роботою, а й щоденним джерелом натхнення.
Протягом років мої дослідження охоплювали широкий спектр тем — від синтезу нових сполук на основі амінокислот і гетероциклів до вивчення їхніх антиоксидантних, антимікробних і токсикологічних властивостей. Я працювала на стику біоорганічної хімії, фармакології та прикладної біології, поєднуючи хімічний синтез із біотестуванням та in silico методами.
Останніми роками я зосередилася на сполуках із потенційними радіозахисними властивостями. Такі молекули можуть бути актуальними не лише в медицині, а й у сферах, де існує ризик дії іонізуючого випромінювання — зокрема в енергетиці, обороні або космічних дослідженнях. Це стало логічним продовженням моїх попередніх робіт, у яких я прагнула краще зрозуміти взаємозв’язок між структурою, активністю та безпечністю біологічно активних речовин.
У Запорізькому національному університеті я пройшла шлях від аспірантки до доцентки кафедри хімії. З 2020 року очолюю лабораторію синтезу та дослідження фізіологічно активних речовин. Також працюю експерткою з акредитації освітніх програм у Національному агентстві із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО). Упродовж років брала участь у кількох державних наукових проєктах, а один із них — спрямований на розробку потенційних радіопротекторів — мала честь координувати. Крім того, я реалізувала невеликий проєкт за підтримки British Council в Україні, спрямований на популяризацію науки у відкритому навчальному середовищі.
З початком повномасштабного вторгнення моє академічне життя кардинально змінилося. Тимчасово переїхавши до Німеччини, я почала працювати в Університеті імені Генріха Гейне в Дюссельдорфі. Спершу — як стипендіатка DAAD, нині — як учасниця програми MSCA4Ukraine. Важливу роль у цьому перехідному етапі відіграв професор Томас Дж. Дж. Мюллер, під чиїм керівництвом я змогла продовжити й розширити свою наукову роботу. Його підтримка, відкритість і щедрість стали для мене надзвичайно цінними.
Попри всі обставини, я залишаюся тісно пов’язаною з українською академічною спільнотою: викладаю студентам Запорізького національного університету дистанційно, беру участь у процесах акредитації та сприяю розвитку міжнародного партнерства. Один із прикладів — повна акредитація нашої бакалаврської програми з хімії у 2025 році. Ми свідомо вирішили пройти повноцінну зовнішню експертизу, попри те що університет розташований у прифронтовому місті. (Я також є гарантом цієї програми.)
Для мене наука — це не просто робота. Це простір взаємної підтримки, інтелектуального зростання та спільного пошуку. Я щиро вдячна колегам, які допомогли мені залишитися на науковому шляху, а також інституціям, що відкрили двері в найважчі часи. Я переконана: наші історії — не про втечу, а про зв’язок. І разом ми зможемо зробити українську науку ще видимішою та стійкішою.